Оперативная аналитика политических и деловых новостей Украины и мира

…«Україну зрадили», «Україну обміняли на Сирію» – основний лейтмотив розмов за кавою з політиками, що входять до коаліції. Дехто вже пише про те, що «коли хтось утомлюється, то або йде в монастир, або вішається» – це про втому Заходу від України. Тобто, ми маємо самі зізнатися, що рухаємося до самоізоляції від зовнішнього світу?

З Росією у нас зрозумілий стан речей. З Ізраїлем і Китаєм останнім часом стосунки дещо погіршилися. З арабським світом і не налагоджувалися. Латинську Америку як ринок і партнера, по суті, втратили («лебединою піснею» став розрив контракту з Бразилією на будівництво космодрому «Алкантра» для спільної космічної програми «Циклон-4»). Тепер ми готові обійтися і без Європи та США?

У 1919 році Директорія УНР вже побавилася у «Блискуче відокремлення» (посварившись не лише з провідними країнами, а й навіть із Всевеликим Військом Донським і Кубанською Народною Республікою).

Але найбільше нинішня Україна нагадує мені Народну Соціалістичну Республіку Албанію. Албанський комуністичний лідер Енвер Ходжа спершу посварився з СРСР, зробивши ставку на Китай. Спочатку було оголошено про те, що незалежності Албанії загрожують «два гегемонии» – великий і малий, СРСР і Югославія. І все це на фоні загрози з боку імперіалістичних держав – США і країн Європи.

Потім, після смерті Мао, долучилися зрадники-китайці. Країна до початку 90-х років жила в суцільній ізоляції і зміст життя албанців зводився до постійної готовності до відбиття зовнішньої агресії. Вся країна просто всіяна бетонними бункерами на випадок ядерної війни проти Албанії – кожна родина повинна була побудувати власний бункер.

Не маючи суб’єктності і вірячи, що зовнішні гравці вирішать за нас наші проблеми (а саме на це спрямовано сподівання влади – віра в кредити, в закордонних менеджерів, в іноземних радників, у те, що США дадуть нам зброю, а Європа задушить Путіна санкціями, впевненість, що араби заради України опустять ціну на нафту до рівня нижче собівартості видобутку, а нам потрібно буде лише вчасно збирати дивіденди з роботи, зробленої за нас), ми повинні не нарікати на «несправедливий світ», що «об’єднався проти нас» і «продався Москві».

Україна готова була до ролі маріонеткового утворення в Центрі Європи?

Не заперечуйте – була готова! І мріяла про цю роль.

То тепер мусить бути готовою і до того, що «кукол снимут с нитки длинной и, засыпав нафталином, в виде тряпок сложат в сундуках».

А щодо Албанії… Нашу внутрішню Албанію у нас ніхто не відніме. Ми впевнено йдемо по шляху, який вказав колишній прем’єр НСРА, товариш Мехмет Шеху: «Хто не згідний з нашою політикою, той отримає плювок в обличчя, удар в щелепу, а коли буде потрібно, то й кулю в голову!».

Тим більше, що у великих американських політичних іграх час від часу виникає потреба в Албанії. Згадайте, для прикладу, геніальний фільм Баррі Левінсона «Хвіст махає собакою».

Констянтин БОНДАРЕНКО, політолог.