Оперативная аналитика политических и деловых новостей Украины и мира

Після Майдану в Україні з’явилася нова школа політології (після революції 1917 року в Росії теж з’являлися нова література, нові школи в історичній науці, нова філософія, науковий комунізм тощо).

Головні принципи цієї школи:

- світовий досвід та історичний наратив – ніщо, істинним є лише те, що відповідає потребі сьогоднішнього дня і може служити справі державної пропаганди;

- в політичному процесі є шкідливі явища, терміни і дефініції, вживання яких недопустиме – рівно як і наукова дискусія щодо цих явищ. До таких належать, зокрема: а) питання федеративного устрою; б) сумніви в доцільності євроінтеграції; в) сумніви в доцільності позаблокового статусу країни; г) сумніви в доцільності Майдану; д) дискусії щодо ролі і місця Януковича в українській історії тощо.

Ці теми перебувають поза дискурсом і не бажані для обговорення;

- принцип Тертуліана «Вірую, бо абсурдно». Чим абсурднішою є версія, тим у неї легше повірять;

- намагання вилучити з наукового обігу цілі пласти політичних знань – зокрема, пов’язаних з марксизмом як течією, марксизмом як сукупністю політичних практик тощо (засудження їх апріорі);

- максимально часте вживання термінів «реформи», «Революція Гідності», «європейська перспектива», «децентралізація», «зрада», «люстрація» у якості замінників професійної термінології;

- відмова від моделювання кількох варіантів розвитку ситуації, вивчення причинно-наслідкових факторів – на користь імперативній конструкції за принципом «тільки так і не інакше».

- домінування «революційої доцільності» над здоровим глуздом та формальною логікою;

- намагання пояснити усі незрозумілі процеси у світі «рукою Кремля» або «впливами Путіна» (приклад – останні трагічні події у Парижі).

Як правило, кожен виступ представників цієї школи супроводжується пророцтвом «Росія розвалиться, Україна отримає безвізовий режим» (якщо опонент сумнівається у першому чи в другому постулаті, або просить навести аргументи – він автоматично «ватник» і «зрадник»).

Як правило, представники цієї школи полюбляють «малі форми» (коментар на ТБ, пост в ФБ) і рідко вдаються до написання статей або – тим більше – книг.

Пропоную – за китайською аналогією – назвати цю течію «політологічним хунвейбінством» і сприймати як данність. Якщо в суспільстві є попит на хунвейбінів – знайдеться і пропозиція. Тим більше, здається, «ринок пономарів» в Україні процвітає)

А мені особисто ближчими є старі школи і старі методологічні підходи

Констянтин БОНДАРЕНКО, політолог (Київ).