А тем временем...

В мире

Facebook
Юрий Семенюк

Верховна Рада: народні обранці, «умовно кажучи, хочуть сказати»…

…Все-таки, наскільки навіть політика далеко пішла у своєму внутрішньому розвитку! У «цивілізаційному», вибачте, плані. Особливо – в Україні. Особливо – серед нардепів. Стосується це, дякуючи Богові, не всіх народних обранців, але більшості – точно. І з провладних сил, і з опозиційних, і з російськомовних, і з україномовних кіл, і з мажоритарщиков, і з «партєйної пєхоти».

Рада – то вже тепер не тільки колективний, вибачте, законотворець, але й визнаний «у верствах народу» законодавець суспільних мод та стилю. На її «сідєльцєв» рівняються, як жити, полемізувати, висловлюватися. І, на жаль, надзвичайно далекий від рафінованності та джентльменства стиль «а ля Рада», як не дивно, увібрав в себе не тільки багато що з природознавчих наук, але й оперезався по самі вуха спортивною та гуманітарною, «як кажуть», складовою. Обклався на всях випадок, як подушками безпеки…

Ленін у свій час вважав, що головним з мистецтв для нього, для його короткочасних і кривавих спільників у більшовицькому серпентарії «вождів», для пропаганди та агітації їхніх намірів та побажань у «світлій справі виховання народу» – є кіно. А нині політики/політикани беруть на своє озброєння все, що можна, й близько не можна. І біда в тому, що вабить їх значно більше те, що «не можна».

Що саме – Ви й самі чудово знаєте. І прикладів можете навести стільки, що вистачить на добру весняну греблю у повінь. Як кутюрь*є для жінок відібрали у чоловіків штани, капелюхи, паски, краватки, так і нардепи відбирають від/у мистецтва, літератури, телебачення, медіа в цілому – все, що може згодитися у їхній складній, непримиренній боротьбі один з одним…

І «справа» – вже дійшла до циркового мистецтва. Хто буде сперечатися, що українська політика сьогодні відсотків на 15-20 грунтується/базується не тільки на клоунаді, але, зокрема, на буффонаді, на гегах. Приклади? Та, будь ласка! Повітряні кульки під стелею сесійної зали в Раді, «ляльки-страхопудала» в образі президента країни, штофи горілки з міліцейськими капелюхами на парламентській трибуні, велетенські гарбузи – там же, транспаранти з такими, вибачте, текстами, що пристойніше – пишуть на парканах, поїдання сиру на «Свободі слова Савіка», перелякана «в усьмерть» корова на мотузці – біля будівлі Ради, вила – в Раді та в телестудії, садо-мазо з «удушенієм опонента» від «червоного» віце-спікера Мартинюка та тоді вільно «обрєтающегося вілоносца» Ляшка. Щось забув?.. Але ж, точно – щось-таки з багатого й різноманітного парламентського «креативу» випало з пам*яті.

Про жорстокі, криваві бійки, блокування парламентських туалетів та енергоблоку, «чисто пацаняче» мордопобиття з обов*язковим словесним «забарвленням» (плювати на телекамери!) – годі вже й казати. Та, насправді вже й сказано і написано «про це» – в достатній мірі для нормальних людей. Але, як видно, не для самих обранців народу – мачо-героїв-суперменів-бойовиків – з нардепівськими «ксивами» в кишенях та у костюмах «від Гуччі». (Високий стіль, гражданє, самі понімаєтє!). Їм в черговий раз говори-не говори, пиши не пиши, – як горохом об стіну сесійної зали в Раді…

Про стиль публічної поведінки (згадаймо «чисто жлобські», пихаті нардепівські скандали в аеропортах, супермаркетах, ресторанах та на автошляхах), про стиль та елементарну «грамотність» публічних виступів та висловлювань освічених народних обранців в бліц-інтерв*ю (тобто, без бодай якогось підготовленного помічниками тексту) – краще вже просто мовчати. Що й зроблю. Хоча верзуть таке, – з тих, притягнутих за вуха «наук та мистецтв», – що вуха й в*януть. Як справедливо казав той розумний та вигадливий сатрап Петро I, «Дабы дурь каждого – видна была!». От вона й «відна» – всій Україні та світу. Та ще й – неозброєним оком…

І годі казати про те, що бруд і огидна лайка багатьох нардепів на адреси «опонентів» – давно перейшли всі межі дозволенного народною та суспільною мораллю. І люди в Україні, громадяни-виборці – хоч зі Сходу з Півднем, хоч із Центру з Північчю, хоч із Заходу – змирились з цим. Але, до речі: чомусь та дивно-кумедна й сумнозвісна «громадська комісія з моралі» в державі зовсім не концентрує на цьому «ганебному явищі» своєї суворо-прискіпливої уваги. Мабуть, з  точки зору її членів, «їм, обранцям народним, – можна». А значить, можна й їхнім діткам-«мажорам», а значить… Брати приклад – є кому: підлітки/тінейджери – в черзі по усій Україні, вони – в захваті, «тіки давай»!..

Але найкумедніше і одночасно – найгірше, найогидніше і абсолютно інфіковане – те, що нардепи з поведінки один одного самі беруть приклад. І навіть кращі з них на початку каденції згодом «інфікуються», набираючись від колег «бліх та блох» на всі смаки… Тобто, в стаді всі повинні бути однакового рівня? Чи, як сказав народ, «З ким поведешся, з тим – і наберешся!»?..

…Телебачення для більшої частки громадян України, покладемо-таки руку на серце, й до цього часу – «наше всьо». І, здається, переважна більшість жовто-попсових, так званих «розважальних» телепередач – хоч російського виготовлення, хоч українського – вже теж не може просто обходитися без участі легко «впізнаваємо»/«опознаваємих» нардепів. Чи-то платня/внесок за їхню участь – вкрай задовольняє апетити менеджменту каналів, чи то – задля якихось міфічно-надуманних та притягнутих за вуха маркетологами рейтингів, чи – справа в рекламі того, за чим стоять бізнес-інтереси запрошенних і «відстьог(Б)уючих» депутатів «за себе й того парня». Не кажучи вже про «чисту рекламу», де рекламодавці просто платять більше за участь «рейтингових учасників»…

Отже, нині наявність нардепів в жюрі різноманітних телеконкурсів, ток-шоу, вікторин – хоч співочих, хоч «дівочих», хоч танцювальних, хоч футбольно-вболівальних – майже неодмінна умова, «атрибут» чи запорука/«залог» успіху великої кількості «стрємящіхся» до телепремії та «абсолюту» телепередач. Ну, і хай би у них завжди був успіх! Але ж і там учасники-нардепи верзуть таке, що…

До написання цих рядків якраз і спонукало «змістовне» висловлення на черговій співочо-співучій передачі «плюсів» чергового «генерала від депутатерії», який уже другу каденцію із посвідченням нардепа в кишені інфікується та набирається «зловрєдних блох» в одній із «громогласних» політсил. Дядько, який до Ради в майже рівному ступені/мірі абсолютно вільно, розкуто та змістовно говорив/балакав чудовою мовою и замечательным языком, сяючи чистими, телегенічними, та «все ще» інтелігентними очима, сказав… А може, це «блохи», як нечиста сила, з нього промовляли(?): «Умовно кажучи, хочу сказати…»…

Зрозуміла річ, якщо б людина просто обмовилася, чи був би для цього якійсь інший привід, – хвилювання, нервова обстановка чи, скажімо, раптова чоловіча зніяковілість за появи поряд якоїсь особливої красуні з числа учасниць-співачок, – в голову б не прийшло громоздити всю цю вищевикладену словесну конструкцію.

Але ж, ні. Вся  довга промова нашого телегероя була складена з отаких недбалих словесних конструкцій – без смислу/змісту, без користі і приємності для учасників та глядачів телепередачі, без тепла від душі й без хоч якихось людських емоцій. Відбарабанив нісенітницю, як відбув відведений час. Ні уму, ні серцю…

 

 

 

Автор: Юрий СЕМЕНЮК.
Источник: «Политика&Деньги».

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter

Ваш запрос обрабатывается....

Комментарии - Нет комментариев

Добавить комментарий

Развернуть форму



Актуально...

Самые обсуждаемые

Популярные

100 queries. 0.246 seconds.
100 / 0.246 / 14.24mb