Главная » Интервью

Создана: 31 May 2021 в 15:49

Гендиректор Української аграрної конфедерації Павло Коваль: Про розвиток вітчизняного сільгоспвиробництва за три десятиліття Незалежності…

За всю історію незалежної України АПК жодного разу не мав негативного зовнішньоекономічного платіжного сальдо. Україна за 30 років Незалежності пройшла непростий шлях з точки зору становлення і розвитку економіки. Ми - справді велика аграрна держава. Це визначається відомими економічними параметрами - частка в структурі ВВП, частка в структурі експорту, частка в зайнятості, інвестиціях, валовій доданій вартості, частка у сплачених податках тощо. Ці показники відомі й прості. Якщо оцінювати на сьогодні, то Україна стає ще потужнішою аграрною економікою. Добре це чи погано? Однозначної відповіді немає. Чому? Українська економіка переживає складні часи, і говорити, що експортувати сировину погано, теж неправильно. Якщо не ми, то хто тоді буде експортувати?! - наголосив в інтерв’ю генеральний директор Української аграрної конфедерації, кандидат економічних наук, доцент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, член Європейської асоціації економістів аграріїв Павло Коваль, якому ми запропонували підсумувати розвиток вітчизняного сільгоспвиробництва за три десятиліття Незалежності.

Фото: Павло Коваль.

Опрос

Как вы оцениваете свой «добробут» - уровень жизни?

Показать результаты

Loading ... Loading ...

Експорт кукурудзи - Україна друга у світі…

Павло Коваль: - За підсумками минулого року - найбільша частка в структурі українського експорту - майже 45% - належить аграрній продукції. Десь 29% валютних надходжень дало сільське господарство. У галузі створено приблизно 12% ВВП. А якщо брати з харчовою промисловістю, то будемо наближатися до 20% ВВП. Україна в такому стані посіла лідируючі позиції на світових сировинних аграрних ринках. Наприклад, експорт кукурудзи: ми є другим найбільшим постачальником у світі після США. Добре це чи погано? Так, це сировина. Але переробити весь її урожай – 30-5 млн т щорічно - нам не вдасться. То ми її експортуємо і маємо валютні надходження. До речі, США надзвичайно технологічна країна і не соромиться експортувати величезні обсяги сировини, в тому числі й аграрної.

За всю новітню історію України аграрний сектор жодного разу не мав негативного зовнішньоекономічного платіжного сальдо. Це чи не єдина галузь, яка експортувала завжди більше, ніж імпортувала. І обсяги мають тенденцію до зростання.

Минулого року, не надто щедрому за урожайністю, але досить вдалому з точки зору цінової кон’юнктури, незначний «плюс» становив приблизно 0,2%, тобто 55 млн доларів. Сільське господарство — єдина галузь в структурі економіки України, яка навіть у 2007-2008 кризових роках давала приріст свого ВВП (частка якого становила до 13,6%).

Нині понад 18% працюючих українців зайняті у сільгоспвиробництві. Знову-таки, дуже неоднозначний параметр. В економічно розвинених країнах він становить 1-1,5% - стільки людей задіяні там у сільському господарстві. Але казати, що ми маємо погані показники, теж не можна. Бо багато інших галузей стагнують і розвалюються.

- Україна не повинна скорочувати аграрне виробництво - треба, щоб інші галузі за своїми економічними показниками випереджали АПК. Усю економіку потрібно розвивати гармонійно як єдину систему.

- Сільське господарство і причетні до нього люди - сільські жителі - це майже 35% населення України, і будь-яка системна реформа, як то аграрна чи децентралізація влади, стосується всієї України.

Земельна реформа також! Вона надзвичайно складна, триває з початку 1990-х. Тоді було прийнято новий Земельний кодекс. А внесені Верховною Радою ще у далекому 1992-му зміни та доповнення до документа чітко прописували: «Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок». То був один з перших кроків на шляху реформи, результатом якої мав би стати вільний ринок земель.

Це складний етап, який подолало чимало країн свого часу. Якщо нам вдасться усі кроки, які багаті західні держави осилили за століття, пройти за 30-35 років - чудово. Але обійтися без цього не можна - обов’язково повинен бути відкритий ринок землі.

Треба, щоб вирішували не чиновники, а ринок…

- Дуже остерігаюся гучних тез політиків, що нам потрібно розвивати аграрний сектор у фермерському устрої, - веде далі Павло Коваль. - Ми виступаємо за принцип багатоукладності. Всім організаційно-правовим формам: і великим вертикально-інтегрованим структурам з повним ланцюгом створення споживчої цінності - агрохолдингам, і фермерським господарствам - є місце в аграрному виробництві. І не чиновники це вирішують, а ринок. Є ніші, у яких працювати вигідно виключно дрібному виробнику. Це органічна продукція, зокрема плодово-ягідна, лікарські рослини, дрібне скотарство, частково овочівництво тощо.

А такі масові біржові культури, як пшениця, кукурудза, соняшник, соя, ріпак ефективніше вирощують більші підприємства, і дрібний виробник з великим тут ніколи не зможе конкурувати. До того ж потужному виробнику жодна фінансова державна допомога не потрібна. Йому необхідна стабільність, щоб розробити бізнес-стратегію на багато років уперед, впроваджувати сучасні технології, дотримуватися сівозміни - хоч десятипільної, хоч короткоротаційної.

Ефективність культури диктує структуру посівних площ. І сьогодні ми це відчуваємо в Україні. За останні роки у нас на 10-12% скоротилися посівні площі під злаковими культурами. І це, до речі, світова тенденція.

У нас населення виробляє майже 20% зерна. Чи сплачуються податки при реалізації цієї продукції? Громадяни вирощують і продають трейдерам. Як продають? Очевидно, за готівку. Але податки сплачують трейдери.

Чимало середніх агровиробників самі намагаються експортувати. У них виникають з цим проблеми - з якістю, з документообігом, з логістикою.

Наприклад, дрібний виробник ячменю збирається експортувати вирощене. А це не зовсім правильно. Збутом продукції має займатися або кооператив, або трейдер. Можливо, дрібному виробнику варто взятися за виробництво іншої продукції, яка потрібна на внутрішньому ринку.

У нас в структурі посівних площ з’являється певний перекос. Я на малу батьківщину їду - проїжджаю три області: Київську, Полтавську, Сумську. Куди не глянь - скрізь кукурудза! А вона може на одному полі вирощуватися до чотирьох років без зниження врожайності, але більше - ні. Ми таких проблем собі наробимо, які потім виправлятимемо десятки років.

Перекоси в структурі посівних площ України дедалі помітніші. Так, у США окремі фермери все життя займаються двома культурами - кукурудзою та соєю. Ніякої десятипільної сівозміни. Коротка ротація - дві культури. Але там є програми щодо відновлення родючості ґрунтів.

Значна частина сільгоспвиробників є платниками єдиного податку IV групи. Але велика кількість перейшли у ІІІ групу - не з землі платять податки, а 5% з обороту. А оборот - це така справа, скільки показав, стільки і платиш. Сьогодні ми чуємо від політиків пропозиції про необхідність нарощувати ставки оподаткування аграрних товаровиробників. Аргументації поки що не отримали...

Податки платяться десь з 18,5 млн га сільгоспугідь, а були розпайовані й перебувають в обробітку 32 млн га ріллі.

Якщо рахувати з присадибними ділянками і нерозпайованими землями, то у нас 41,5 млн га сільськогосподарських угідь. Тобто треба чітко розуміти, хто їх обробляє.

До речі, на присадибних ділянках населення виробляється майже 45% усієї сільгосппродукції в Україні. Тобто майже половина усього з’являється на «подвір’ї у дядька»! Щоправда, ця частка скорочується. У 2000 році вона перевищувала 50%.

Не варто беззастережно копіювати «найкращий» європейський досвід...

- Чому не варто створювати таку систему агровиробництва, як у Франції чи Швейцарії, де ставка на фермерські господарства?

 - Думаю, для нас це може бути навіть шкідливим. Ми втратимо конкурентоспроможність. Дрібні виробники не зможуть реалізовувати ті технологічні здобутки, які має світ. Їм це не надто потрібно, з одного боку. А з другого - у них немає для цього ресурсів і доступу до інвестицій та кредитів. Країни, про які ви кажете, мають значні прямі й не лише дотації фермерам. В Україні обсяги державної підтримки менші на порядки...

Якщо виробництво базових продуктів повністю віддати фермерам, - зробимо крок назад. У всьому світі вони об’єднуються - створюють комуни, кооперативи. Об’єднуватися, бути великим виробником і самому переробляти свою продукцію вигідно.

Чому в Україні цього не відбувається? Чому, наприклад, у Полтавській чи Вінницькій області за 25-30 років фермери не створили великий кооператив, не об’єднали свої землі? Адже вони б мали більше ресурсів і можливостей, вигідніші кредити в банку, нижчу собівартість, могли б самостійно експортувати. Але чомусь цього не сталося. Можливо, причина у ментальності...

В Україні є два підходи - або ми хуторяни зі своїм городом, або хочемо в колгосп, де за все відповідатиме хтось інший.

Концентрація землі в агрохолдингах зростала протягом десятиліття, в останні роки цей процес стабілізується. В цьому немає нічого поганого. Але потужні виробники мусять працювати в умовах жорсткої конкуренції. Я маю на увазі антимонопольне законодавство, не корумповані підходи до участі в державних програмах стимулювання, дотацій тощо.

Якщо ми робитимемо ставку на дрібних виробників, можемо зіткнутися з таким явищем, як «кустарщина». Це буде крок назад від інноваційно-інвестиційного розвитку.

І ще один цікавий момент, на який варто звертати увагу. Велику кількість дрібних ферм мають ті країни, де є бюджетні ресурси на субсидії. Фермерів потрібно субсидувати. Україна нині таких грошей не має.

Найефективніший великотоварний виробник - той, у якого земельний банк орієнтовно 50 тисяч га. В Україні це вже доведено практикою. Тому, на мою думку, з часом великі компанії, у яких до 700 тисяч га, будуть розпадатися на декілька підприємств.

В Україні склалися три кластери аграріїв - дрібні, які виробляють до 9% сільськогосподарського ВВП (тобто виробленого всіма аграрними підприємствами), ще майже 20% продукують агрохолдинги, а решту - середні за розмірами господарства, у яких по 5-10 тисяч га. Тобто останні - це становий хребет вітчизняного агровиробництва.

Майже 40% бюджету ЄС витрачається на підтримку фермерів. У нас в бюджеті є такі ресурси?!

Під час напрацювання стратегій, пам’ятаймо, що село - це люди…

- Сьогодні аграрії мають стратегію розвитку АПК до 2030 року. До процесу її розробки активно не залучали вітчизняну аграрну науку, представників громад, більшість профільних асоціацій. У мене до цього документа, ніким, як знаю, не затвердженого, є декілька методологічних і практичних запитань: ми будемо стратегувати сукупність галузей чи сферу діяльності? Яким ми бачимо село у 2030 році? Як має змінитися рівень життя середньостатистичного сільського мешканця?

Ми розвиваємо сільське господарство чи аграрний бізнес?..

Нині актуальним є питання: яка структура відновленого профільного міністерства? Оскільки саме йому доведеться реалізовувати стратегію.

Низку запитань можна продовжити, але потрібно дати на них і відповіді. Цьому варто присвятити окрему бесіду...

Зерно…

- Ключовою галуззю рослинництва в Україні стало зерновиробництво. Це спричинено деякими чинниками, серед яких стабільний попит на зерно різних культур на зовнішніх ринках, а також швидкість і віддача на вкладений капітал. Чітко виражений тренд розвитку експортно орієнтованих галузей. Таку тенденцію можна було би вважати позитивною, але ми уже маємо в окремі роки сезонний дефіцит гречки, жита, житнього борошна. Крім того, помітні деякі нераціональні зрушення в структурі посівних площ, що не сприяє відтворенню ґрунтів, створює проблеми із забур’яненістю, в тому числі й карантинними бур’янами, сприяє поширенню шкідників та хвороб рослин тощо.

Соняшник, олія…

- Найбільшу частку в структурі аграрного експорту займають олійні та продукти їх переробки.

Ці культури стійко утверджуються на українських полях і для зміни тенденцій немає жодних приводів. До того ж вони формують левову частку в поставках сільгосппродукції за межі держави. Їх місце і роль у стратегії не визначене, йдеться лише про знеособлений експорт...

Буряки, цукор…

- На зорі незалежності в Україні було 192 цукрових заводи, сьогодні залишилося три десятки. Все відрегулював ринок? 

- Коли ми постачали продукцію на весь Союз і конкурували з Кубою та її тростинним цукром, це була одна ситуація. А коли сьогодні говоримо про цивілізовані ринки, які для нас доступні, то це зовсім інша картина.

Чи буде знову в нас дві сотні цукрових заводів? Ні, звичайно. Колишні цукроварні змушені змінювати спеціалізацію, скажімо, на біоетанольне чи біодизельне виробництво. Наприклад, Лохвицький цукровий завод у Полтавській області колись був другим за своєю потужністю у Європі. Тепер він законсервований. На його території є декілька елеваторів, і от вони - працюють. Компанія, яка володіє цим заводом, переорієнтувалася на сою, а також кукурудзу, інші зернові.

Той таки агрохолдинг «Астарта», окрім виробництва цукру, активно розвиває інші напрями, зокрема, вирощування сої та розвиток її переробки. А також інвестує в біогазові установки при цукрових заводах.

Важливо навчитися рахувати…

- А які перспективи у молочної галузі?

 - Колись ми мали понад 6 млн корів. Сьогодні - у ліпшому разі 1,7 млн. З них майже 1 млн 250 тис. - у господарствах населення. І десь 70% молока виробляється «на приватних подвір’ях». Але тут виникає питання якості. Чи можна з отого молока одержати твердий сир, йогурт, морозиво і експортувати на розвинуті ринки?

Очевидно, що ні. Для експорту потрібне молоко екстра-ґатунку. А приватні подвір’я дають другий ґатунок. Воно переважно переробляється на сухе молоко. Причому, часто йде на експорт із позначкою «не для споживання людьми».

- Але якщо ми приватний сектор «підріжемо», то що всередині країни будемо їсти? І скільки коштуватиме пакет молока в магазині?

- Оці уявні 10 млн тонн молока, які виробляємо. Думаю, насправді всього продукуємо менше, ніж показує статистика. Так буде, доки не наведемо порядок з обліком земель, їх користувачами та орендарями. Складна ситуація із системою статистики, яка руйнується. А це питання стратегування АПК: ми управляємо комплексом, і тоді потрібно чітко розуміти чим управляємо, чи ми створюємо систему сервісів з боку держави для бізнесу? На цьому в стратегії також не акцентують увагу...

Скільки гектарів невитребуваної відумерлої спадщини? Земель підсобних господарств держави? Де землі військових радгоспів? Там - велика площа, яка була у віданні Міністерства оборони... Усі ці землі не розпайовували. І таких земель тисячі, мільйони гектарів. Але ж вони обробляються! Питання - чи платяться з них податки?

Один з найбільших лендлордів України - Академія аграрних наук. Майже 429 тис. га землі станом на 2019 рік. Вона що, пустує? Я не думаю. Хтось її обробляє. А які податки платяться? Яка наукова віддача? Один з найбільших у світі виробників, який виводить гібриди сільгоспкультур, має всього 12 тисяч га землі. А скільки у нас Академія наук реєструє сортів і гібридів? І навіщо їй такі площі?!

З тіньової землі виростає тіньове виробництво. У тім числі зерна, соняшнику, молока...

- В успішних вітчизняних аграрних компаніях на полях працює західна техніка. Чи зможе український комбайн конкурувати з «Джон Діром», «Клаасом» і подібною сільгосптехнікою?

- У кожного товару в ринкових умовах є своя ціна. Якщо комбайн матиме хороші технічні характеристики, на нього буде попит у тих фермерів, які не можуть собі дозволити «Джон Дір». Ми дуже сильно відстали в галузі машинобудування. Був час, коли ХТЗ за рік виробляв по чотири трактори. Тобто падіння було абсолютне...

- І все-таки за 30 років у сільському господарстві багато що змінилося на краще...

- Так, за ці роки продуктивність праці в аграрному виробництві зросла більш як у 20 разів. Наведу простий приклад. Підприємство, 3 тис. га. Йому, щоб зібрати зерновий клин (1,5 тис. га), було потрібно 15 комбайнів СК 5 «Нива». За день один міг обмолотити 10 га. Що таке 15 комбайнів? Це 15 комбайнерів, 15 помічників комбайнера, 10 автомобілів і водіїв, 10 тракторів і, відповідно, трактористів, які відвозили солому, плюс ваговик, бригадир, інженер-механік, обліковець і т. п. Армія людей…

Сучасний комбайн збирає до 3 тис. га за сезон. За день - до 35 га. Так само і трактори - такі як CAT «Челенджер» із 18-метровим культиватором чи сівалкою за день обробляють по 180 га. І на гектар витрачають по 3,5 л пального.

Можемо це саме проаналізувати в молочному скотарстві. Доїльний зал-карусель, де дві людини за годину доять 200 корів. Музика грає і два оператори машинного доїння працюють. Автомат-підгонщик стежить за тим, щоб корова вчасно зайшла і вчасно вийшла. Все.

Тепер, коли кажемо: «Давайте створювати робочі місця», ми, очевидно, розуміємо, що там, де колись працювали 20 людей, сьогодні потрібні лише двоє. Це не розв’язує проблему зайнятості.

У птахівництві - в одному цеху можуть бути, наприклад, 80 тисяч курей-несучок. Їх обслуговують одна пташниця і один слюсар, який відповідає за обладнання.

Теоретичні надбання необхідно перевіряти на практиці...

- Аграрною економікою я займаюся на науковому рівні. З точки зору технологій, інструментів, методів управління бізнес в Україні сьогодні розвивається швидше, ніж наука.

Якщо говорити про освіту, то це дуже консервативна сфера людського буття. Університет навчає тому, що вже доведено. Дітей вчать того, що вже перевірено. Освіта - дуже консервативна неповоротка річ. Якщо говорити про науку, то навпаки, - вона надзвичайно динамічна. Освіта і наука - це поєднання, яке дає дуже хороший результат. Особливо, якщо йдеться про економіку. Результати науки потрібно перевіряти на практиці. Якщо ти перевірив, це піде в освіту. Тоді ми готуємо студентів, вони йдуть на практику і це використовують. І цей процес - безперервний.

У нас вийшов розрив. Наука з різних причин дуже відстала.

Бізнес глобалізувався. У нього в Україні проникли всі методи з усього світу. Коли приходять інвестиції, за ними завжди слідують технології. А наша аграрна економічна наука в цьому відстала.

Скажімо, якщо ціна на кукурудзу сформувалася на товарній біржі у Чикаго, нікого не цікавить, яка її собівартість у Кагарлицькому районі у фермера. Хочеш заробити - залучай інвестиції, знання і технології.

Коли інвестор вкладає кошти, він розуміє, за скільки років він їх окупить. А для цього потрібні інноваційні технології.

Коли кажуть «Земля належить народу», це великий обман. Народу може належати тільки державна земля. Решта - це приватна власність. Не потрібно говорити, що моя земля - майже 10 га, отримана як пай у Сумській області, - належить народу. Вона належить мені. Я за неї несу відповідальність.

Звичайно, я не готовий свій пай продати. Орендна плата невелика. Але в цих умовах більше і не може бути. Віддача зросте, якщо я сам поїду на своїй землі працювати. Можливо чистого прибутку щороку мати 250-270 доларів з гектара і більше.

Упевнений, що коли буде ринок земель, мій пай стане дорожчим і матиму вищу орендну плату. Продавати не збираюся і нікому не раджу. Друзі, не потрібно нічого продавати. Але треба мати ПРАВО продавати. І нехай на твій актив зростає ціна. Ось яка задача.

А людей же обманюють - виходять політики і кажуть: «Усю землю продадуть!..». Так не продавайте! Вас же ніхто не зобов’язує. Квартиру ж ніхто не зобов’язує продати.

Продаватимуть землю ті, кому вона справді не потрібна чи в кого безвихідна ситуація. Все. І це абсолютно нормально. І таких людей буде до 15% максимум.

Спочатку зросте пропозиція на землю - її ніхто не зніме з ринку, бо грошей у потенційних покупців недостатньо. І продадуть по тій ціні, яка стабілізується, люди, яким земля дійсно не потрібна. Це правильний підхід.

У США державі належить менш як 2% сільгоспугідь. Але треба оперувати саме сільгоспугіддями. Бо деякі політики маніпулюють людьми.

Чи, приміром, кажуть: «От, дивіться, в Канаді державі належать 55% земель». Але не зазначають, скільки там у державній власності сільгоспугідь. А їх 3-4%. Зовсім інші цифри. Тобто це все політичні маніпулювання.

Проблема так чи інакше стосується кожного українця. На цьому легко одержувати політичні дивіденди. А для нас, аграріїв, це дуже погано. Ми втягнулися у популістську дискусію. А повинні вирішувати соціально-економічні питання.

- Тобто Ви вважаєте, що запровадження купівлі наших сільгоспугідь стане позитивним поштовхом для українського агровиробництва?

- Так, коли земля стане економічним активом і піде в обіг як економічний ресурс (бо виробництво базується на чотирьох ресурсах - земля, праця, капітал, інформація), то буде зовсім інша економічна віддача.

Ми усвідомлюватимемо, скільки коштує продукція. А сьогодні орієнтуємося на незрозумілі ціни, які не враховують вартість сільгоспугідь.

Земля ж недооцінена, а на ній все вироблено. Ми беремо ціну із зовнішніх ринків, іноді вона неадекватна. Не можемо сказати, скільки у нас коштує хліб, кукурудза, цукор чи м’ясо бройлерів. Бо не знаємо, яка частка у вартості припадає на землю. У нас неадекватна рента, неадекватна заробітна плата. Через те ми конкурентні. Але якщо ми якимось фантастичним чином піднімемо зарплати до європейського рівня, одразу втратимо конкурентоспроможність. Хоч об’єднана Європа не проти, щоб так сталося

Якби ЄС зняв квоти на всю нашу аграрну продукцію, то мав би приблизно на 25% підняти субсидії своїм фермерам. А в них навпаки - тренд до зниження субсидування сільського господарства. Вони борються за те, щоб фермерство перестало бути соціальним проектом, а перетворилося на бізнес.

В Україні аграрний бізнес - один з основних в національній економіці. Тому гратися з цим популізмом не можна, мовляв, давайте створимо дрібні ферми. Вони не прогодують країну.

Законодавчо прийнято норми про обмеження концентрації землі в одних руках, обмеження для іноземців і т. д. З часом, думаю, відбудеться перерозподіл за масштабами. Тобто надмірно великі підприємства розпадуться на дрібніші.

Юридичні особи право на купівлю землі отримають лише з 2024 року, коли ринок стабілізується в аспектах волатильності попиту - пропозиції.

Звісно, може скластися ситуація, коли деякі бенефіціари-юрособи розбіжаться по всьому світу і в разі чого ми не зможемо навіть відсудити цю землю. Там дуже багато інструментів, як приховати іноземного власника - і успадкування, і володіння корпоративними правами, навіть фіктивні шлюбні контракти. Усе потрібно надзвичайно точно з юридичної точки зору формулювати в законодавстві, підзаконних актах.

Звернути увагу на чужі здобутки - не зайве…

- На які особливості регулювання земельних відносин і, загалом, організації сільгоспвиробництва в інших країнах варто звернути увагу?

- У США майже немає агрохолдингів - буквально три-чотири. І уряд, і експерти помічають, що ця затяжна політика подрібненого ведення аграрного бізнесу - неефективна і хибна. Вони змінюють законодавство, але основне в нашому контексті - дозволяють десь 1,7% від загальної площі по країні концентрувати в одних руках.

Порахуйте: 1,7% від 400 млн га - це величезний агрохолдинг! І США не бояться, щоб інвестор створив подібну компанію. У нас такі холдинги працюють, і ми кричимо «гвалт», ніби це погано. США укрупнення агровиробництва вже не бояться, готові йти до цього.

Схожа тенденція спостерігається у Франції. Це - найбільший сільськогосподарський виробник в Західній Європі - у них до 4% в структурі ВВП припадає на сільське господарство. Для порівняння, у Німеччині - 0,9%.

Якщо ми говоримо про економіку високорозвиненої країни, агровиробництво оцінюємо за такими параметрами:

- частка в структурі ВВП - десь може бути до 3-5%;

- кількість зайнятих у сільському господарстві – 1-2%;

- частка у капіталі національної економіки, частка залучених інвестицій, зокрема прямих іноземних інвестицій тощо.

У Німеччині, нагадаю, в структурі ВВП менш як 1% аграрної продукції. Але в абсолютних значеннях якщо подивитися, то цієї продукції на дві Німеччини достатньо.

Є одна цікава цифра, яку свого часу вирахували експерти - 53. Це всій німецькій економіці потрібно 53 години, щоб виробити продукції і послуг, які дорівнюватимуть ВВП України.

Я особисто цю цифру не перевіряв. Але якщо це правда, то це ганьба шалена. Два з половиною дні потрібні, щоб попрацювала німецька економіка і створила все, що ми виробляємо за рік.

І все-таки у нас - великі перспективи. Ми повинні дуже багато попрацювати. До того ж у нас немає сотні років, як свого часу в Британії чи інших економічно розвинених країн, а за десятиліття необхідно зробити великі зміни. Нині це можливо.

Сьогодні такий момент розвитку людства, коли все надзвичайно швидко змінюється.

Потенційно Україна колосально багата! Якби уявити, що останні 15 років у нас не крали, а вкладали в економіку, ми б одержали значні результати.

Перспектива…

Основним товаром стають знання.

- Іноді нашу країну з точки зору земельної реформи порівнюють з іншими, приміром, Ізраїлем. Але це непорівнянні речі. Досвід земельної реформи в Ізраїлі дуже простий. У них землі приблизно 380 тис. га, з яких 190 тис. зрошується. Це як наш один агрохолдинг. Земля частково належить кібуцам, а частково державі - і вона її не продає. Чому? Тому що нічого продавати. І у них все квотовано. Хочеш займатися овочівництвом? Ось тобі 2 га і от тобі квота води. Ти береш в оренду і працюєш. Хочеш більше води - додатково доплати.

В Ізраїлі землі, у нашому розумінні, немає. Вони борються за пучку піску в пустелі Арава. Ставлять там імпульсну зрошувальну систему і вирощують апельсини, оливки і т. д. До речі, в Ізраїлі взагалі є державна програма, розрахована на вирощування у пустелі Арава продукції без грунту.

Технології у світі будуть зовсім інші: гідропоніка, вертикальні ферми... Це все сьогодні реалізується. В Ізраїлі на будинках вирощують в касетах на зрошенні зелені овочі, салати, і їх споживають у ресторані, який розташований у цьому ж будинку.

До того ж система рециркульована - вода очищається, знову використовується і так по колу. Це реальність.

Земля буде потрібна завжди, але альтернативні технології вже є. Харчові продукти вже друкуються на 3D-принтері, але вони ще занадто дорогі й не виробляються масово. А м’ясо можна вирощувати зі стовбурових клітин корови. І якщо такі експерименти нині успішно проводять в лабораторіях, то через деякий час індустрія почне використовувати ці технології.

Нам потрібно не боятися входити у нібито недоступні для нас галузі - ті самі ІТ-технології, нанотехнології. Ми все ще можемо про себе там заявити. Тільки потрібно, щоб прийшли інвестиції.

Наприклад, маркетинговий бюджет компанії Cisco разів у 10 більший, ніж ВВП України. Це найбільший у світі виробник мережевого обладнання, лідер у сфері ІТ-технологій.

Тобто в ІТ зараз значні фінансові ресурси, всі перспективи, а не в кукурудзі. В усіх економічно розвинених країнах аграрний сектор «підтягується» за іншими провідними галузями.

От, скажімо, Німеччина розвивала машинобудування, ІТ-технології, хімічну промисловість, а сільське господарство підтягувалося за ними. І зараз воно досягло надзвичайно високого рівня!

А в Україні все відбувається навпаки. В усіх стратегіях аграрний сектор ставлять на перше місце. І це може потягнути економіку донизу.

Деякі експерти кажуть: «Он Британія на вовні виграла!». Але ж у ті часи вся глобальна економіка була аграрною. А сьогодні людство активно вступає у економіку знань. Уже навіть постіндустріальна епоха минає. Знання стають основним товаром. І вони мають свою специфіку - збагачують і того, хто його продав, і того, хто купив. Це єдиний товар, який так працює.

Ми прагнемо в об’єднану Європу. Але з чим? З кукурудзою? У нас немає достатньої кількості якісного продукту, з яким можна туди йти. Спочатку його необхідно виробити.

Втім, нам таки потрібно займатися земельною реформою і аграрним сектором. У сільгоспвиробників іншого виходу немає. Ми в цьому році, до речі, за прогнозами, попри всі перипетії зберемо майже 70 млн т зерна всіх видів і десь 45 млн експортуватимемо.

Джерело.

Автор: Спілкувалася Галина КВІТКА (Київ, Україна).
Источник:«Политика&Деньги» - politdengi.com.ua.

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter

Ваш запрос обрабатывается....

Комментарии - Нет комментариев

Добавить комментарий

Развернуть форму



Актуально...

Самые обсуждаемые

Популярные

44 queries. 0.178 seconds.
44 / 0.178 / 14.93mb