А тем временем...

В мире

Facebook

Главная » Аналитика

Создана: 20 January 2018 в 07:46

Аналітик з безпекових питань Юрій Костюченко – про те, чи відповідає викликам оприлюднена владою Доктрина інформаціної безпеки України?..

Які підходи до організації інформаційної протидії агресору можуть бути ефективними? Що саме треба захищати і якими методами? Чи відповідає викликам оприлюднена владою Доктрина інформаціної безпеки? Про це – у розмові Радіо «Свобода» із Юрієм Костюченком, аналітиком з безпекових питань, виконавчим секретарем Комітету із системного аналізу Президії НАН України.

Фото: Юрій Костюченко.

Опрос

Как вы оцениваете свой «добробут» - уровень жизни?

Показать результаты

Loading ... Loading ...

– Чим, на Вашу думку, мають визначатися підходи до формування політики у сфері інформаційної безпеки?

– Перш за все, тим типом викликів, з якими маємо справу. Проти України ведеться війна так званого «нового типу» і для того, щоб ефективно оборонятися, зокрема, й інформаційно, треба розуміти природу цього явища.

У певному сенсі, війни нового типу є поверненням до старих форм конфліктів, притаманних суспільствам зі слабкою державністю, які були поширені, наприклад, у середньовічній Європі, але вже на новому етапі розвитку глобального суспільства.

Такі війни, як правило, більше схожі на «підприємства зі спільним інтересом», а не на традиційне для воєн Нової Доби «змагання воль». Тобто, ворогуючі сторони зацікавлені в розвитку «підприємства війни», а не прагнуть виграшу чи програшу, як з політичних, так і з економічних причин.

Причому вигоду від продовжуваного насильства набувають не стільки держави, скільки окремі групи – як із зовні, так і всередині суспільств. Внутрішньою тенденцією таких війн є прагнення не «війни без обмежень», але війни без кінця. Тому, такого роду конфлікти потребують створення суспільного консенсусу навколо них самих і продукують самовідтворюваний інтерес до війни. Метою цього є відтворення нової ідентичності та досягнення партикуляристських (вузькогрупових, відділених або протиставлених загальним, – Ред.) політичних і економічних інтересів.

Отже, регулювання та компенсація сукупності впливів на інформаційне середовище, спрямованих на спотворення соціокультурних та групових ідентичностей, на знищення українського суспільства, на створення конфліктогенного середовища, і має визначати стратегії інформаційної політики.

– Отже, агресор провокує конфлікт не для перемоги у класичному варіанті, а для того, щоб цей конфлікт якомога довше продовжувався. Це замкнуте коло. Яким чином з нього можна вирватися?

– Конфлікт виникає як реакція відкритого суспільства на непритаманні негативні впливи, як наслідок цілком природного процесу послаблення державного регулювання в умовах об’єктивної глобалізації. Тому і спосіб зменшення загрози слід шукати у сфері подальшого розвитку глобального комунікаційного простору.

Спосіб подолання цього замкненого кола полягає у зміні парадигми застосування єдиних глобальних механізмів правозахисту, верховенства закону, утвердження механізмів правосуддя та інституційного будівництва. Ці глобальні механізми мають поширитися, почати діяти і на місцевому та національних рівнях. А сам процес поширення і вдосконалення має відбуватися за рахунок наукових і громадських дискусій. Іншими словами, побудова спільного експертного та громадського простору є необхідною на шляху до подолання наслідків та зменшення ризиків конфліктів нового типу.

Результатом цього має стати подолання страху та ворожості через інтенсифікацію комунікацій та соціальних зв’язків.

Скептики тут одразу скажуть про неможливість компромісів, коли йдеться про агресора і жертву конфлікту. Однак, долати страх та ворожість можна і не обов’язково досягаючи компромісів у дражливих питаннях. По-перше, це справді не завжди можливо, а по-друге, компроміс може закріпити винятковий статус однієї групи чи сторони й ущемлення іншої. Неможливість, або небажаність компромісу, як способу вирішення конфлікту, вимагає іншого роду політики, зокрема, загального дискурсу, який повинен лежати в основі будь-якої правової реакції і управлінського рішення.

З огляду на це, метою суспільства в умовах війни нового типу має бути виживання, успішне подолання конфліктного стану та власний розвиток у нових умовах.

– То як має вибудовуватися інформаційна політика країни, втягнутої у війну нового типу?

– По-перше, державними інститутами має застосовуватися комплексна інформаційна стратегія, спрямована на протидію самовідтворенню та поширенню конфлікту. Ця стратегія має базуватися на концепції рівностійкості інформаційного середовища, тобто стійкості усіх компонент цього середовища стосовно будь-яких можливих впливів з усіх можливих напрямків.

Іншими словами, стратегія інформаційної стійкості має бути спрямована на протидію впливам, які здійснюються на суспільство в рамках інформаційних війн, що є складовими війн нового типу.

– Президент 25 лютого затвердив Доктрину інформаційної безпеки. Як Ви оцінюєте цей документ?

– Доктрина, зазвичай, є концептуальним документом декларативного характеру. Головне питання у тому, як її будуть втілювати. Оприлюднена ж Доктрина інформбезпеки є напрочуд докладним і практичним документом. І це насторожує.

З точки зору запровадження державної регуляторної політики у цій сфері ключовими питаннями є прозорість та консенсуальність (згода сторін з усіх істотних умов, – Ред.) рішень, а також забезпечення незалежної та об’єктивної судової процедури. В іншому випадку будь-яка регуляторна діяльність призведе до зворотного результату – відтворення корупційних механізмів, роз’єднання суспільства, нагнітання ворожості і недовіри.

Метою інформаційної політики в умовах сучасних конфліктів має бути побудова та підтримка сталої та рівностійкої інформаційної політики. Завдання цієї політики визначаються необхідністю не лише виробити «імунітет» до руйнівних інформаційних впливів, а і зберегти можливість розвитку суспільства.

Якщо ми вважаємо, що поширення асиметричних конфліктів із застосуванням гібридних інструментів впливу є природною еволюцію методів ведення війн, яке пов’язано із технологічним розвитком людства і процесами глобалізації, то спроби протистояти цим процесам через відмову від застосування нових технологій і намагання замкнутися у власному середовищі є неадекватною відповіддю на цей виклик. Бажання «закритися» у кордонах чи інформаційному вакуумі призведе до деградації і поразки.

Відповідь має полягати у специфічному, проблемно-орієнтованому розвитку соціальних технологій і комунікацій, у подальшому розширенні комунікативного простору і вдосконаленні моделей управління.

Не локальна заборона комунікативних технологій, а їхній подальший розвиток, не виключення із глобального простору, а подальше включення в глобальні процеси – це має стати переможною відповіддю на глобальні виклики, пов’язані з поширенням конфліктів «нового типу».

– Так що саме треба захищати в інформаційному полі? На що треба звертати головну увагу?

– Оскільки новітні конфлікти відбуваються навколо ідентичності – інформаційна політика має бути спрямована на комплексну підтримку ідентичності, підтримку взаємопов’язаності самоідентичності з соціальною ідентичністю, в тому числі, шляхом розвитку соціальних зав’язків.

Якщо ми вважаємо, що метою війни нового типу є не перемога, а насильство, то інформаційна політика має бути спрямована на зменшення прийнятності насильства в усіх верствах суспільства.

Це, зокрема, може включати свідоме ігнорування певних меседжів, що містять маніпуляції або пропаганду. Так, це значно обмежить вплив традиційних інструментів політичної боротьби – популізму та демагогії, але такою сьогодні є ціна нашого виживання: поширення популізму сприяє нашій вразливості.

Новітні конфлікти розмивають ключові поняття соціального життя, тому інформаційна політика має бути спрямована на формування взаємопов’язаного термінологічного і понятійного поля.

Щоб обмежити можливості маніпулювання, створення «альтернативних фактів», факти та їхні інтерпретації мають складати взаємопов’язане інформаційне поле, як його складають окремі знання в системі освіти.

В рамках інформаційної політики мають будуватися і підтримуватися сталі зв’язки між офіційною інформацією, експертними оцінками (в перше чергу, науковими публікаціями), публіцистикою, журналістською інформацією та новинами.

Має створюватися єдине поле взаємопов’язаної інформації, з самопідтримуваними зворотними зв’язками на основі суспільної дискусії для вироблення потрібних для виживання країни та її розвитку політичних наративів.

Крім того, дискусія має сприяти позитивній деміфологізації. Наприклад, позаяк у війнах нового типу існують великі невизначеності статистики втрат, інформаційна політика має сприяти підвищенню достовірності оцінок параметрів конфлікту.

Також новітні війни, попри те, що на перший погляд виглядають абсурдними, використовують цілком раціональні інструменти для досягнення своїх цілей. Тому потрібно звернути увагу на інструментальний бік конфлікту, раціоналізацію та універсалізацію пропагованих тез.

Отже, оскільки, ціллю насильства у сучасних конфліктах, і в тому, який інспірований в Україні, є не стільки військова сила супротивника, скільки цивільне населення, то саме комплексний захист цивільного населення має стати не лише головною метою, але і основним інструментом протидії загрозам таких конфліктів.

Джерело.

Автор: Розмову вела Ірина ШТОГРІН (Київ, Україна).
Источник:«Политика&Деньги» - politdengi.com.ua.

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter

Ваш запрос обрабатывается....

Комментарии - Нет комментариев

Добавить комментарий

Развернуть форму



Актуально...

Самые обсуждаемые

Популярные

45 queries. 0.229 seconds.
45 / 0.229 / 15.26mb