А тем временем...

В мире

Facebook

Главная » Аналитика » Особое мнение

Создана: 29 March 2018 в 15:33

Парламентар, екс-спікер Верховної Ради Володимир Литвин: Жити якось треба. Ось і живемо як-небудь і з ким прийдеться…

Стало модним не любити росіян і Росію. Та з будь-яких приводів це демонструвати. Підкреслюю: не керівництво чи владу, а саме людей. Милосердя і співчуття, схоже, вже не є нашою національною рисою. Їх з’їли останні роки. У кращому випадку отруїли збайдужінням. Ісус казав нам прощати ворогів наших. На жаль, ми вже не прощаємо навіть один одному, а також наших рідних і друзів. Сприймаємо як данність насаджування принципу: жорстокість і черствість не мають пояснень і виправдань. Тому не треба бути наполовину безжалісним і нечутливим. Нам стало куди простіше не любити та ненавидіти інших, ніж критично оцінювати власні дії і вчинки. Особливо зараз страждаємо забудькуватістю, а тому сприймаємо себе ледь не за святих. Зрозуміло, що насамперед йдеться про нашу єдино правильну владу. Мавпування та прилаштування до агресивної сірості видаємо за тверду принциповість. Насправді ж у такий спосіб шукаємо собі чергового господаря. І що характерно – знаходимо. Тих, на кого й дивитися не варто. Говоримо не те, що думаємо і в чому впевнені, а те, що в «тренді», щоб догодити тим, у кого сила. Притерпілися з тим, що відмінна думка агресивно придушується.

Фото: Володимир Литвин.

Опрос

Как вы оцениваете свой «добробут» - уровень жизни?

Показать результаты

Loading ... Loading ...

Відчуття невпевненості, яке в свою чергу переходить у рису неповноцінності, прикриваємо патріотичними фразами. Щоправда, публічно вони вже менше вигукуються.

Швидко знову призвичаїлися до таких явищ, що руйнують особистість, як безоглядні змирення, згоди та злягання з тими, кого ненавидимо, але остерігаємося.

Не живемо, а прикидаємося.

Сприймаємо як данність, що нами керують люди без совісті, за якими нічого немає, окрім уміння красиво говорити.

А те, що в них немає елементарного, але неодмінного – розуму і честі, не біда. У такий спосіб «виводимо» нову демократичну породу «негідників». Своїх!..

Про позитивне говоримо коротко, решту часу присвячуємо проблемам, у яких винні усі, крім нас. Нас може заспокоювати і вдовольнити лише те, що в інших гірше.

За великим рахунком, нас влаштовує влада, яка до болю нагадує працівників кладовищ – копає могили і споруджує пам’ятники.

Могили – людям, пам’ятники – у вигляді заводів, фабрик, розпилу бюджету, офшорів, захоплення земель та всього, що ще залишилося – собі.

Відтак, терпіння і споглядання – це те, що залишається українцям.

Утім, ще правильні голосування. Судячи із соціології – тут ми «послідовні» у прагненні «жити по-новому».

Українська влада не визначає порядок денний для країни. Вона йде за подіями, живе рефлексіями на них. До того ж із запізненням та невміло. У свою чергу події живуть і зберігають таку-сяку актуальність, навіть найбільш резонансні, в момент перебування в епіцентрі уваги ЗМІ та громадськості. Їх калейдоскопічна зміна та нагромадження пропорційно обертаються конвульсійними діями влади. Звідси хаотизм і незавершеність розв’язання жодної із значущих проблем.

Останній приклад: пожежа з великими жертвами у ТРЦ в Кемерово. Роздали грізні доручення щодо перевірки подібних закладів в Україні. Гарантую – завтра про них вже ніхто не згадуватиме. І так в усьому. Не було б подій – не знали б чим зайняти себе. Хіба що більш активно «організовували» змови і заколоти, щоб тримати суспільство в «тонусі». У тому числі з ляканням «п’ятою колоною». Адже з війною вже звиклися.

Сьогодні українська влада може демонструвати самостійність на тому ж рівні і в тому ж обсязі, як керівництво УРСР. І демонструє.

Приклад: міністерство охорони здоров’я. Перші особи знають, що в.о. міністра завдає непоправних ударів по їх реноме, але нічого зробити не можуть. Більше того, кажуть «партнерам»: через вашу креатуру ми багато втрачаємо, але ми її тримаємо. Тому, що послідовні. У «партнерстві».

І вже зовсім останній приклад: дуже не хочуть відміняти е-декларування для активістів, попри усі позірні демонстрації протилежного. Але доведеться…

І так в усьому. Кажуть, що вони тепер більш незалежні. Маючи на увазі, від впливу Москви. Справді незалежні, бо, схоже, від них вже нічого не залежить. Хто дає гроші, той і визначає політику. Цю аксіому ще ніхто не скасував.

Через це та інше в тому, що можна, за інерцією, назвати українською політикою взагалі не залишилось місця «маленькому українцю». Ніхто навіть не заїкається про те, як живе, чим переймається проста, звичайна людина. «Реформи» затулили її. В принципі, судячи з поведінки політбомонду, вона й нікому не потрібна.

Це – просто біда! Рукотворна! Як докричатися? Ні, не до влади, а до людей!

Може, з допомогою Тараса Шевченка:

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні

Дивитись, плакать - і мовчать!

А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні.

Автор: Володимир ЛИТВИН, депутат парламенту України, екс-спікер Верховної Ради (Київ, Україна).
Источник:«Политика&Деньги» - politdengi.com.ua.

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter

Ваш запрос обрабатывается....

Комментарии - Нет комментариев

Добавить комментарий

Развернуть форму



Актуально...

Самые обсуждаемые

Популярные

43 queries. 0.165 seconds.
43 / 0.165 / 16.6mb