Последние новости

INFOX

Главная » Новости с меткой "аналітика" (Page 2)

  • Економіст Богдан Данилишин: Дещо про співпрацю та отримання траншу МВФ і не тільки…

    Питання про те, чи отримає Україна черговий транш кредиту МВФ посідає перші рядки у вітчизняному економічному дискурсі. Дуже часто це питання задають і мені журналісти та експерти. Воно дійсно важливе, бо продовження кредитування з боку МВФ сприятиме збереженню макроекономічної та макрофінансової стабільності в Україні, знизить ризики коливань курсу гривні, полегшать повернення зовнішніх боргів. Однак, це не вирішить структурні проблеми економіки нашої країни, для чого потрібні значні інвестиції і багато років, не зупинить її деіндустріалізацію, яка триває після анексії старопромислових районів Донбасу російськими ставлениками. Співпраця з МВФ – це вікно можливостей, наш «пропуск» в глобалізований світ. Але життя – це розвиток, а не підтримка життєдіяльності. Основний інструмент, за допомогою якого розвинені країни впливають на стан національного господарства – проведення промислової політики. Маю на увазі впровадження заходів з боку держави щодо підтримки або розвитку конкретних секторів національної економіки. Тут мене критикують ті, хто вважає, що держава має займатися тільки дерегуляцією і формуванням умов для розвитку. Це так, але ми не одні в цьому світі, і щоб вижити – треба боротись. А борються всі. Норвезький економіст Е.Райнерт в роботі «Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними» пише, що економічного процвітання держави досягали саме завдяки розвитку промислового виробництва й міжнародної торгівлі. Немає місця питанню, чи потрібна Україні промислова політика. Питання треба ставити так – які заходи треба застосовувати, щоб в України промислова політика була сучасною та успішною, такою, яка б максимально сприяла розвитку національної економіки.

  • Законотворчість. Депутат парламенту України Віктор Пинзеник: Плюс офшоризація всієї країни…

    Останнього тижня пленарної роботи парламент України хотів ощасливити нас кількома новими офшорами. За праведними трудами не встигли. Один із офшорів – у проекті закону про кооперацію, яка може бути хорошим інструментом підтримки нашого аграрного сектора. Та паралельно кооперативи вирішили перетворити в офшори.

  • Політаналітик Констянтин Бондаренко: Стежу за суперечками про те, куди подівся Петро Порошенко…

    І його зникнення дуже нагадує аналогічне зникнення Володимира Путіна у лютому 2015 року (пам‘ятаєте, скільки було чуток про хворобу і навіть смерть російського президента?). Насправді подібні зникнення передують серйозним структурним змінам в системі управління. Той же Путін, повернувшись, провів серйозні заміни в силових структурах і в Адміністрації Президента. Порошенко - як би комусь це не видавалося смішним - готується не просто до участі у президентських виборах, а до перемоги на них. За сценарієм «Єльцин-1996». І для цього готується до переведення своєї команди з адміністративного у штабний режим. Уривки інформації, яка надходить, показують: за час, що минув з моменту «зникнення» Порошенка, призначено керівника штабу (Віталій Ковальчук) і керівника кампанії (Ігор Гринів). Посилено (а не послаблено, як здавалося на перший погляд) позиції Ростислава Павленка (орієнтований на Ковальчука), який тепер має змогу і ресурсні можливості, щоби створити потужну аналітичну структуру.

  • Професіоналом може стати лише любитель: «радикал» Олег Ляшко, зрозуміла річ, «крокує у президенти» України…

    Політики нерідко вчаться в акторів майстерності публічних виступів. Але є політики, у яких повчитися можуть і актори. Таким вчителем точно міг би стати Олег Ляшко. «Лідер Радикальної партії» – справжній профі ораторського мистецтва та король популізму. Він як ніхто інший любить увагу та скупчення телекамер. Життя Ляшка нагадує реаліті-шоу, режисером якого є сам політик. Він може співати у караоке в прямому ефірі на Facebook, грати під дощем у волейбол, телефонувати в ефірах телеканалів до прем’єр-міністра і вимагати від нього розібратися із затримкою пенсій. У парламентські дні Ляшко з’являється на публіці не сам, а з повним складом своєї фракції. Кожного дня перед початком засідання Ради депутати «Радикальної партії» чекають на свого «вождя» в кулуарах. Їхнє завдання просте – стояти поруч зі своїм лідером, поки він спілкується з журналістами. Таким чином Ляшко сигналізує виборцям, що в нього є команда і однодумці. Що цікаво, під час виступів по правий і по лівий бік від нього стоять народні депутатки Валерія Заружко та Альона Кошелєва. Така розстановка парламентарів невипадкова – бек-офіс Ляшка радить йому частіше з’являтися поруч з жінками, щоб підкреслювати його мужність. У вищих кабінетах країни навіть ширяться розмови, що недавнє одруження Ляшка було технічним ходом, розрахований на консервативний східний електорат…

  • Інвестиційний банкір Олександр Гаврутенко: Нова Конституція – як передвиборча агітка в руках українського політичного невігластва?..

    У шанованих у світі філософів - Гоббса, Локка, Руссо та їхніх послідовників, - схоже, з’являються серйозні конкуренти, які з легкістю свого професійного базікання готові знищити зміст цього фундаментального філософського терміну. Власне, заради справедливості потрібно зазначити, що не тільки політики-популісти ототожнюють поняття «суспільний договір» з Конституцією, але й значна частина експертного середовища заходилася наввипередки допомагати переписувати Конституцію України, хором повторюючи цю нісенітницю про необхідність зміни суспільного договору. Спробую пояснити, чому ця ідея, з моєї точки зору, є не лише безглуздою, а й просто абсурдною. Річ у тім, що Конституція як основний закон разом з іншими законами держави ще ніколи і ніде не були наслідком загальносуспільних домовленостей, хіба що ставали результатом підкилимних чи кабінетних «договорняків» і компромісів всередині чинної на момент їхнього ухвалення політичної еліти. Так воно є й зараз. І видавати цю гру за зміну суспільного договору, як мінімум, некоректно. А по суті – дуже цинічно…

  • Журналіст Ольга Решетилова: Ви справді вважаєте антикорупціонерів гіршими за Ківу?..

    Я хочу вас запитати. Не ботів і корисних ідіотів, а вас, звичайних живих притомних людей. Ви всі прекрасно знаєте, що ми живемо в країні корупції і олігархату. Проти цього ми виходили на майдани, це стало причиною розвалу армії і спецслужб, і як наслідок - значно полегшило Кремлю вторгнення. Ви всі знаєте, що ресурси корупціонерів необмежені. У них - «тєлєк», у них - ботоферми, парламентські фракції, гроші, правоохоронці і суди. Ви всі розумієте, що весь наявний ресурс вони кидають на знищення антикорупціонерів, бо саме вони - ті, хто копає, розслідує і бореться, - краплина за краплиною вичавлюють з країни корупцію. «Прозоро», електронні декларації, НАБУ - все це заслуга тих людей, які, іноді ризикуючи всім, від репутації до життя і здоров‘я, крок за кроком, не опускаючи рук, створюють ці інструменти. Якби не ця боротьба невеликої кількості активістів, не знали б ви про Насірова, про рюкзаки Авакова, про мощі під ліжком Лозового і ще багато чого. Так, антикорупціонери теж різні і неідеальні, але ідея у них - правильна…

  • Вибори в Україні. Інвестиційний банкір Олександр Гаврутенко: Сьогодні багато хто в Україні говорить про праймеріз…

    Патріотичні сили, демократичні сили, опозиційні сили, опозиційно-демократичні сили – всі навколо цього терміну створюють інформаційний шум. Без найменшого наміру до реальних дій. Тому все це поки що виглядає як маніпуляція і загравання з виборцями, а попросту кажучи – як банальна політтехнологія, яка до демократії і народовладдя немає жодного стосунку. А що таке «праймеріз» насправді і чи всі розуміють, для чого вони? Якщо дивитися на визначення цього терміну – «первинні вибори», «перший етап виборів» щось перше, щось важливе, основне, то «праймеріз» – це і є та основна демократична процедура, яка має визначити, хто повинен брати участь у виборах, чи то в президентських, чи навіть у депутати на округах, у мери тощо. Не кожний сам по собі вирішує: «Я йду в президенти, в депутати, в мери», а в партіях на внутрішньопартійних праймеріз це визначають члени партії. Але, на жаль, в Україні немає жодної партії, всередині якої є хоч якісь ознаки демократичності чи внутріпартійної конкуренції. Навіть коли вони називають себе демократичними, там ні в кого і думки не виникає поширювати демократичні принципи в межах самої політичної сили. Є лідер, є засновник, є спонсор – вони все визначають. Вони і створювали ці партії, щоб одноосібно керувати й вирішувати всі ті політично-демократичні формальності. То про які праймеріз вони можуть заявляти? Або ж навколо чого можуть об’єднуватися різні політичні проекти, з різними ідеологіями, які начебто в них є? Де в них та сфера перетину інтересів, у якій вони могли б між собою домовитися? Її не існує, і тому ніхто з них реальних праймеріз не проведе…

  • Вибори: небокрай України затуляють зграї реваншистських птахів з «опозиційною» відзнакою…

    Хижі «птахи опозиції» летять на вибори зграями: на чолі першої – Льовочкін та Бойко, другої – Новинський та Колесников. За лаштунками - інвестори Фірташ та Ахметов. На підльоті – різнокольорові «пташенята Медведчука»… «Ви знаєте, мені бути що у владі, що в опозиції – не ново. Я уже 6 разів змінював позицію: то у владі був, то в опозиції, то знову у владі. Зараз от готуємось знову повернутись. Це буде сьома уже зміна», – віджартовується від запитання УП про можливий «реванш» один із лідерів «Опозиційного блоку» (ОБ) - олігарх Сергій Льовочкін. За великим рахунком, його слова – це констатація очевидної тенденції. Щоб побачити її, не треба говорити з Льовочкіним, можна просто відкрити дані будь-якого соціологічного опитування. Прогнози на вдалий реванш не викликали б жодного подиву, якби говорились не лідером партії, саме існування якої ще чотири роки тому проглядалося дуже туманно крізь дими палаючих шин на Євромайдані.

  • Президентські вибори в Україні: екс-міністр оборони, полковник Гриценко, який ніяк не може жалітися на те, що йому «не пишуть»…

    «Коли Степанович потрапить до другого туру, можна буде спокійно відкорковувати шампанське, бо це – гарантована перемога на виборах. Правда, як у той другий тур попасти, ніхто не знає», – ділиться з УП проблемами лідера партії «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка один з його соратників. Питання «Як потрапити до другого туру?» бентежить колишнього міністра оборони більше восьми років. Він уже двічі балотувався в президенти України і двічі програвав. На виборах 2010 року результат Гриценка був відверто поганим, тоді він набрав лише 1,2% голосів. Але за чотири роки, на президентській гонці 2014-го, підсумок був кращим – його підтримали 5,48% виборців. Тоді Гриценко став четвертим, його випередили Петро Порошенко, Юлія Тимошенко та Олег Ляшко. Такі результати віщували партії Гриценка впевнений прохід до Верховної Ради. Але не сталося, як гадалося. Через відсутність серйозного медіаресурсу й атаки з боку конкурентів у 2014 році «Громадянська позиція» опинилася за бортом парламенту та отримала лише трохи більше 3% голосів за необхідних 5. Через багатообіцяючі старти і провальні фініші Гриценка часто називають «першим непрохідним кандидатом». Такому не найприємнішому іміджу він може дякувати виключно собі. Під час кампанії 2010 року саме його команда вигадала йому передвиборний слоган «Прохідні самі пройдуть. А я голосую за Гриценка!». Тепер у нього з’явився шанс виправити ситуацію. Гриценко ще ніколи не мав такого стартового рейтингу, як зараз. За нього готові проголосувати близько 16% українців серед тих, хто вже визначився з вибором. У соцдослідженнях його випереджає лише Юлія Тимошенко, яку готові підтримати приблизно 20%. І якщо ця двійка потрапить до другого туру – Тимошенко не матиме шансів. Тому лідер «Громадянської позиції» готується до останнього бою. У його оточенні переконують: якщо Гриценко програє втретє, то більше не балотуватиметься. Фактично, це боротьба не тільки з політичними конкурентами чи олігархами, які його «мочать» на своїх телеканалах, це боротьба з тінню минулого і з самим собою. «Українська правда» з’ясовувала, як Анатолій Гриценко готується до президентських виборів, хто йому допомагає, з ким веде переговори, які проблеми стоять перед ним та чому політику так важливо покінчити з минулим.

  • У гонитві за підтримкою нових виборців лідерка партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко йде на великий ризик…

    Нещодавно в розмові з «Українською правдою» колишній екс-президент України Леонід Кравчук згадував, як йшов вулицею і побачив великий білборд з обличчям Юлії Тимошенко. На ньому вона – у незвичному амплуа: розпущена коса, окуляри в темній оправі, чорний гольф. На борді напис: «Новий курс України». Кравчука зацікавила ця реклама. Він подзвонив до Тимошенко. «Що значить новий курс? От незалежність – це новий чи старий курс? Це вічний курс! Тобто українці визначили курс України ще на референдумі», – розповідає УП про своє здивування від побаченого екс-президент. На це Тимошенко заспокоїла Кравчука, що ніхто не пропонує змінювати геополітичний напрям країни. «Вона каже про наші можливості. Скажімо, подивитися по-новому на корупцію, по-новому на управління, по-новому на можливості економічного і соціального розвитку», – пояснює екс-президент меседж Тимошенко до виборців. Він явно симпатизує лідерці «Батьківщини». Її новий курс звучить як калька «New deal» американського президента Франкліна Рузвельта.

  • Президентські вибори в Україні: «Порошенко потрібен Тимошенко – так само, як і вона йому»…

    «Що ви будете робити з Тимошенко?», – поцікавився якось один з авторів в одного з найближчих соратників президента Петра Порошенка. «Тягнути її. Вони ж не виживуть одне без одного!», – напівжартома відповів він. І серйозно додав: «Порошенко їй потрібен так само, як і вона йому». Як би абсурдно не виглядала ця теза, ставитися до неї варто з усією серйозністю. Здавалося б, саме дует Тимошенко-Порошенко підходить на роль найзапекліших противників, кожному з яких треба будь-що знищити іншого. Насправді ситуація складніша. Одне без одного вони навряд чи виграють. Для Тимошенко сильний президент життєво важливий. Доки є Порошенко, доти вона може йому опонувати, доти має до кого бути в опозиції. Якби Петро Олексійович раптом зник з електоральних рейтингів, то Юлія Володимирівна опинилась би на страшному роздоріжжі: або конкурувати з Юрієм Бойком, або – з кимось з умовної групи "нових демократів", як то Анатолієм Гриценком. В обох випадках другий тур для Тимошенко буде надскладним. У той час, як у Порошенка вона виграє з подвійною перевагою. Попри це Петро Олексійович так само потребує такої конкурентки, як Тимошенко.

« Предыдущая  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14   ...  Следующая »

Новости в регионах

Днепр

December 2018
M T W T F S S
« Nov    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  
92 queries. 0.313 seconds.
92 / 0.313 / 15.85mb