Последние новости

INFOX

Главная » Новости с меткой "політика"

  • Порошенко, Тимошенко, Гройсман – трикутник, в якому ділять не любов, а Україну…

    Попри очікуваний старт виборчої кампанії президента України восени 2018 року, перегони розпочалися вже зараз і перебувають в активній фазі. Потенційні учасники активізували кулуарну позиційну боротьбу, котра час від часу переходить у публічну площину. Чинний президент Петро Порошенко майже власними руками створив політичний любовний трикутник, на вершині якого поки що перебуває він сам. Але від подальшої конфігурації цієї геометричної фігури залежить не тільки політична кар'єра Порошенка, але й майбутнє України. Прийшовши до влади в результаті однотурових виборів, Порошенко не відповів на виклики, які перед гарантом Конституції ставив час та суспільство. АТО, що триватиме години, продаж «Рошену» – не повний перелік кричущих обіцянок Порошенка, котрі за майже п'ять років він не зміг чи не захотів виконати. Останній скандал, пов’язаний з відпочинком на Мальдівах, навіть західні партнери ототожнюють зі своєрідним «балом під час чуми» президента країни, яка вже чотири роки перебуває в стані неоголошеної війни. Прорахунки Порошенка фактично призвели до того, що йому крім «безвізу» ні з чим йти на другий термін. Це чудово розуміють і в близькому оточенні президента. Підтримка Порошенка країнами Заходу теж дедалі слабшає, це вже відчуває і населення. Звідси – чутки про позачергові вибори до Верховної Ради, орієнтовані більше на залякування партнерів по коаліції. Усе більше зрозуміло, що другий термін Петра Порошенка дуже примарний і безпосередньо залежить від здатності президента і Ко адекватно оцінити результати своєї роботи.

  • Аналітик з безпекових питань Юрій Костюченко – про те, чи відповідає викликам оприлюднена владою Доктрина інформаціної безпеки України?..

    Які підходи до організації інформаційної протидії агресору можуть бути ефективними? Що саме треба захищати і якими методами? Чи відповідає викликам оприлюднена владою Доктрина інформаціної безпеки? Про це – у розмові Радіо «Свобода» із Юрієм Костюченком, аналітиком з безпекових питань, виконавчим секретарем Комітету із системного аналізу Президії НАН України.

  • Чорний «Фейсбук»: як ведуться війни компроматів у соцмережах проти кожного з нас і скільки це коштує?..

    «У «Фейсбуці» за ледь не за кожною хвилею масового обурення чи захоплення стоять фахівці, які отримали замовлення. І ці фахівці воюють з іншими фахівцями. Битви можуть вестися і між фінансово-промислово-політичними групами, і між власниками двох конкуруючих кав’ярень. Ми ж тільки здивовано спостерігаємо за черговим «срачем», який невідомо звідки виник і абсолютно несподівано згас…», - написав Сергій Клімович… А ось відомий блогер або «фейсбукер» другого-третього ешелону пише гнівний допис з приводу поганого сервісу однієї з поштових компаній. Допис підхоплюється народом і шериться скрізь, де тільки можна. При цьому, мало хто, крім адресатів, аналізує бот-акаунти, які долучаються до репостів у себе, на пабліках і в групах. Врешті-решт, допис перетворюється на новину якогось інтернет- медіа. Деякі з них пасуться в соціальних мережах, бо часто мають дефіцит інформаційних приводів, особливо у вік-енди. «Прості люди» читають про чергову лажу «свого» поштовика та йдуть до конкурента. Автор посту майже завжди домагається своїх задекларованих вимог (наприклад, відшкодування збитків). Жертва цього чорного піару і кумулятивного ефекту від низки (однієї завжди мало) таких атак може відчути зменшення своїх прибутків. А замовник, виклавши кілька сотень доларів за епізод, отримує приріст клієнтури. Після пари-трійки подібних нападів жертва наймає фахівців і готує «атвєточку».

  • Професор з питань національної безпеки Том Ніколз (США): Експертів або висміюють, або звеличують як всевидячих гуру – настав час перезапустити стосунки між експертністю та демократією…

    У 2002 році один визнаний історик написав, що популярні історії про оголошення «Ірландцям не подаватися» в США кінця ХІХ ст. - це міф. Річард Дженсен з Іллінойського університету заявив, що ці таблички - вигадка, «міфи про віктимізацію», що їх ірландські іммігранти передавали з покоління в покоління, доки ці міфи не набули нездоланного статусу міських легенд. Протягом понад десяти років більшість істориків приймали тезу Дженсена, а опонентів таврували як ірландсько-американських лоялістів (часом це робив навіть сам Дженсен). У 2015 році сталася історія, котра, здавалося б, стала живим втіленням смерті експертності: восьмикласниця на ім’я Ребекка Фрід заявила, що Дженсен помиляється, підкріпивши цю думку передусім своїм дослідженням матеріалів, знайдених у Google. Вона була ввічливою, але непохитною. «Він займався науковою роботою десятки років до мого народження, і виказувати неповагу до нього та його роботи - останнє, чого мені хотілося», - пізніше розповідала вона. Це виглядало як черговий випадок, коли розвинена не по роках дитина говорить досвідченому вчителю - заслуженому професору історії, не менше, - що він не виконав домашнє завдання. Проте виявляється, що вона мала рацію, а він помилявся. Такі знаки існували, і їх було не так вже й важко знайти.

  • Філософ Сергій Дацюк: Втрата публічних моральних орієнтирів та втрата публічної можливості відрізняти добро від зла…

    Після голосування Верховної Ради за відставку Єгора Соболєва з посади Голови Антикорупційного комітету Голова парламенту Андрій Парубій раптом дозволив собі емоції, сказавши таке: «Я, як Голова Верховної Ради України, підтримав рішення Комітету. Але вважаю, що сьогоднішнє рішення не зробило український парламент сильнішим. Чотири роки тому більшість тут присутніх разом стояли на Майдані плече до плеча. І в мене іноді виникає питання: "Що з нами трапилось? Що з нами трапилось за тих чотири роки, колеги?.."». На якийсь момент голова Верховної Ради у метафоричній формі звернувся до сесійної зали парламенту – чи вірно ми робимо, коли того, з ким разом були на Майдані, так принижуємо? На якийсь час, здавалося, що він дійсно щирий, коли закликає відкидати конфлікти, відчувати відповідальність і потребу єдності. Голова Верховної Ради просив подякувати Єгору Соболєву народних депутатів. Але окремі оплески перекрили крики «Ганьба!».

  • Проблема будь-якої влади – у готовності чи неготовності бути чесною…

    Вільфредо Парето, один з основоположників «теорії еліт», видатний італійський соціолог, у 1916 році писав: «По суті, якою б не була форма режиму, люди, які керують, мають зазвичай схильність до використання влади задля збереження власних позицій, а також до зловживання нею для досягнення власних вигод, які іноді не зовсім відрізняються ними від партійних вигод і майже

  • Депутат парламенту України Володимир Литвин: Влада не відчуває під собою країни…

    …А заодно – людей. Саме так, у межах пристойності, можна узагальнено сказати що те, що думають і дедалі відвертіше висловлюють люди на адресу постмайданної влади. На запитання «коли буде краще?», самі ж говорять, що «краще вже було». Особливе невдоволення демонструється на адресу В. Гройсмана. Мабуть через те, що прем’єр невпинно переконує у позитивних результатах реформ, а кожна людина на собі відчуває лише їх негатив і не хоче миритися з подачками. Коли, скажімо, у «Нафтогазі України» керівникам виписуються премії на десятки мільйонів невідомо за що. І про президента тепер говорять вже не так часто, що, як на мене, має своє пояснення: схоже, він дистанціюється від того, що називається реформами і не педалює ці дражливі теми.

  • Історик-науковець Ярослав Грицак: Конфлікту між Україною і Польщею насправді немає…

    Український науковець, історик і публіцист, доктор історичних наук, професор Українського католицького Університету, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка, гість-професор (1996-2009) Центральноєвропейського університету у Будапешті, перший віце-президент (1999-2005) Міжнародної асоціації україністів, головний редактор наукового річника «Україна модерна», член редакційної колегії часописів Ab Imperio, Критика, Slavic Review, член наглядової ради журналу Harvard Ukrainian Studies, почесний професор НаУКМА, який має понад 500 наукових публікацій на історичну тематику. Відомий також своїми публіцистичними творами, Ярослав Грицак виклав короткий екскурс в історію протестних рухів Польщі, розповів, чим Польща – не Росія, зупинився на доленосній для поляків ролі «Солідарності» і пояснив, чому вважає, що конфлікту між Україною і Польщею насправді немає.

  • Короткий огляд основних тем найпопулярніших федеральних російських телеканалів на цьому тижні, зроблений соціальним психологом Олегом Покальчуком…

    Аналіз російських федеральних ЗМІ проливає світло на розуміння того, як Кремль прагне вплинути на російськомовну аудиторію в Росії і за її межами. Крім того, спостереження за прокремлівською дезінформацією виявляє, що багато тем, підняті в найбільш популярних новинних програмах на федеральному російському телебаченню, проникають і в європейські ЗМІ.

  • Мірко Саблич: Територіальна цілісність – найбільша політична святість України…

    Чомусь люди вважають аксіомою гарну метафору, що «всім імперіям приходить кінець і рано чи пізно вони розпадаються» і звідси імплікують думку, що мовляв «Роssія скоро розвалиться, нам треба сидіти на березі річки і чекати труп ворога» (підкріплюють фактом: «хто думав ще в 1984 році, що СеРеСеР розвалиться і ми отримаєм Незалежність»). Тут звичайно, можна погодитись: розвалиться... якщо це «рано чи пізно» міряти довгими епохами: десь, колись, якось ймовірено так і буде, з далечини тисячоліть, але часу чекати на березі в нас точно нема, бо крові п'є нам ця Роssiя щороку і щодня. Ця хибна аксіома про неминучий розпад імперій (і отже, звільнення поневолених народів) стосується далеко не всіх імперій і далеко не всіх народів... Пошкреби добре практично кожну державу, і ти побачиш в ній елементи імперії: практично кожна держава зшита з різних територій, з різними, часто конфронтаційним одне до одної бекграундом...

  • Історик Ярослав Грицак: Прожити на одній поезії неможливо. Але й жити на самій лише прозі – нудно…

    Днями історик Ярослав Грицак прочитав у Чернівцях лекцію про можливості подальшого розвитку Україні, зокрема про те, як на них впливають наші цінності. Окремо розмова торкнулась молодого покоління – тих, хто народився у 1980-х та 90-х. Вони, здебільшого, й були слухачами цієї лекції. Представники цього покоління стали рушійною силою Євромайдану, одними з найактивніших волонтерів та нових політиків. Але серйозних політичних успіхів це покоління зараз не має. Чому так виходить, і чи можливо це змінити? Чимало соціологів вказують на величезну різницю між Майданом 2004 року й Майданом 2013-го. Перший був вертикальним, він мав ієрархію, в якій Ющенко був богом, а Юля - богинею. Тоді в нас ще не було громадянського суспільства, адже воно не ієрархічне, без лідерів. А там уся енергія спиралась на них. Другий Майдан - горизонтальний, лідери там грали роль прикрас, причому не найкращих. Над ними частіше сміялись. Тому що лідером був сам Майдан, саме суспільство. Що сталося, чому відбулась ця різниця?

« Предыдущая  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13   ...  Следующая »

Новости в регионах

Днепр

February 2018
M T W T F S S
« Jan    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728  
83 queries. 0.191 seconds.
83 / 0.191 / 15.49mb