Главная » Новости с меткой "політика" (Page 4)

  • Чорний «Фейсбук»: як ведуться війни компроматів у соцмережах проти кожного з нас і скільки це коштує?..

    «У «Фейсбуці» за ледь не за кожною хвилею масового обурення чи захоплення стоять фахівці, які отримали замовлення. І ці фахівці воюють з іншими фахівцями. Битви можуть вестися і між фінансово-промислово-політичними групами, і між власниками двох конкуруючих кав’ярень. Ми ж тільки здивовано спостерігаємо за черговим «срачем», який невідомо звідки виник і абсолютно несподівано згас…», - написав Сергій Клімович… А ось відомий блогер або «фейсбукер» другого-третього ешелону пише гнівний допис з приводу поганого сервісу однієї з поштових компаній. Допис підхоплюється народом і шериться скрізь, де тільки можна. При цьому, мало хто, крім адресатів, аналізує бот-акаунти, які долучаються до репостів у себе, на пабліках і в групах. Врешті-решт, допис перетворюється на новину якогось інтернет- медіа. Деякі з них пасуться в соціальних мережах, бо часто мають дефіцит інформаційних приводів, особливо у вік-енди. «Прості люди» читають про чергову лажу «свого» поштовика та йдуть до конкурента. Автор посту майже завжди домагається своїх задекларованих вимог (наприклад, відшкодування збитків). Жертва цього чорного піару і кумулятивного ефекту від низки (однієї завжди мало) таких атак може відчути зменшення своїх прибутків. А замовник, виклавши кілька сотень доларів за епізод, отримує приріст клієнтури. Після пари-трійки подібних нападів жертва наймає фахівців і готує «атвєточку».

  • Професор з питань національної безпеки Том Ніколз (США): Експертів або висміюють, або звеличують як всевидячих гуру – настав час перезапустити стосунки між експертністю та демократією…

    У 2002 році один визнаний історик написав, що популярні історії про оголошення «Ірландцям не подаватися» в США кінця ХІХ ст. - це міф. Річард Дженсен з Іллінойського університету заявив, що ці таблички - вигадка, «міфи про віктимізацію», що їх ірландські іммігранти передавали з покоління в покоління, доки ці міфи не набули нездоланного статусу міських легенд. Протягом понад десяти років більшість істориків приймали тезу Дженсена, а опонентів таврували як ірландсько-американських лоялістів (часом це робив навіть сам Дженсен). У 2015 році сталася історія, котра, здавалося б, стала живим втіленням смерті експертності: восьмикласниця на ім’я Ребекка Фрід заявила, що Дженсен помиляється, підкріпивши цю думку передусім своїм дослідженням матеріалів, знайдених у Google. Вона була ввічливою, але непохитною. «Він займався науковою роботою десятки років до мого народження, і виказувати неповагу до нього та його роботи - останнє, чого мені хотілося», - пізніше розповідала вона. Це виглядало як черговий випадок, коли розвинена не по роках дитина говорить досвідченому вчителю - заслуженому професору історії, не менше, - що він не виконав домашнє завдання. Проте виявляється, що вона мала рацію, а він помилявся. Такі знаки існували, і їх було не так вже й важко знайти.

  • Філософ Сергій Дацюк: Втрата публічних моральних орієнтирів та втрата публічної можливості відрізняти добро від зла…

    Після голосування Верховної Ради за відставку Єгора Соболєва з посади Голови Антикорупційного комітету Голова парламенту Андрій Парубій раптом дозволив собі емоції, сказавши таке: «Я, як Голова Верховної Ради України, підтримав рішення Комітету. Але вважаю, що сьогоднішнє рішення не зробило український парламент сильнішим. Чотири роки тому більшість тут присутніх разом стояли на Майдані плече до плеча. І в мене іноді виникає питання: "Що з нами трапилось? Що з нами трапилось за тих чотири роки, колеги?.."». На якийсь момент голова Верховної Ради у метафоричній формі звернувся до сесійної зали парламенту – чи вірно ми робимо, коли того, з ким разом були на Майдані, так принижуємо? На якийсь час, здавалося, що він дійсно щирий, коли закликає відкидати конфлікти, відчувати відповідальність і потребу єдності. Голова Верховної Ради просив подякувати Єгору Соболєву народних депутатів. Але окремі оплески перекрили крики «Ганьба!».

  • Проблема будь-якої влади – у готовності чи неготовності бути чесною…

    Вільфредо Парето, один з основоположників «теорії еліт», видатний італійський соціолог, у 1916 році писав: «По суті, якою б не була форма режиму, люди, які керують, мають зазвичай схильність до використання влади задля збереження власних позицій, а також до зловживання нею для досягнення власних вигод, які іноді не зовсім відрізняються ними від партійних вигод і майже

  • Депутат парламенту України Володимир Литвин: Влада не відчуває під собою країни…

    …А заодно – людей. Саме так, у межах пристойності, можна узагальнено сказати що те, що думають і дедалі відвертіше висловлюють люди на адресу постмайданної влади. На запитання «коли буде краще?», самі ж говорять, що «краще вже було». Особливе невдоволення демонструється на адресу В. Гройсмана. Мабуть через те, що прем’єр невпинно переконує у позитивних результатах реформ, а кожна людина на собі відчуває лише їх негатив і не хоче миритися з подачками. Коли, скажімо, у «Нафтогазі України» керівникам виписуються премії на десятки мільйонів невідомо за що. І про президента тепер говорять вже не так часто, що, як на мене, має своє пояснення: схоже, він дистанціюється від того, що називається реформами і не педалює ці дражливі теми.

  • Історик-науковець Ярослав Грицак: Конфлікту між Україною і Польщею насправді немає…

    Український науковець, історик і публіцист, доктор історичних наук, професор Українського католицького Університету, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка, гість-професор (1996-2009) Центральноєвропейського університету у Будапешті, перший віце-президент (1999-2005) Міжнародної асоціації україністів, головний редактор наукового річника «Україна модерна», член редакційної колегії часописів Ab Imperio, Критика, Slavic Review, член наглядової ради журналу Harvard Ukrainian Studies, почесний професор НаУКМА, який має понад 500 наукових публікацій на історичну тематику. Відомий також своїми публіцистичними творами, Ярослав Грицак виклав короткий екскурс в історію протестних рухів Польщі, розповів, чим Польща – не Росія, зупинився на доленосній для поляків ролі «Солідарності» і пояснив, чому вважає, що конфлікту між Україною і Польщею насправді немає.

  • Короткий огляд основних тем найпопулярніших федеральних російських телеканалів на цьому тижні, зроблений соціальним психологом Олегом Покальчуком…

    Аналіз російських федеральних ЗМІ проливає світло на розуміння того, як Кремль прагне вплинути на російськомовну аудиторію в Росії і за її межами. Крім того, спостереження за прокремлівською дезінформацією виявляє, що багато тем, підняті в найбільш популярних новинних програмах на федеральному російському телебаченню, проникають і в європейські ЗМІ.

  • Мірко Саблич: Територіальна цілісність – найбільша політична святість України…

    Чомусь люди вважають аксіомою гарну метафору, що «всім імперіям приходить кінець і рано чи пізно вони розпадаються» і звідси імплікують думку, що мовляв «Роssія скоро розвалиться, нам треба сидіти на березі річки і чекати труп ворога» (підкріплюють фактом: «хто думав ще в 1984 році, що СеРеСеР розвалиться і ми отримаєм Незалежність»). Тут звичайно, можна погодитись: розвалиться... якщо це «рано чи пізно» міряти довгими епохами: десь, колись, якось ймовірено так і буде, з далечини тисячоліть, але часу чекати на березі в нас точно нема, бо крові п'є нам ця Роssiя щороку і щодня. Ця хибна аксіома про неминучий розпад імперій (і отже, звільнення поневолених народів) стосується далеко не всіх імперій і далеко не всіх народів... Пошкреби добре практично кожну державу, і ти побачиш в ній елементи імперії: практично кожна держава зшита з різних територій, з різними, часто конфронтаційним одне до одної бекграундом...

  • Історик Ярослав Грицак: Прожити на одній поезії неможливо. Але й жити на самій лише прозі – нудно…

    Днями історик Ярослав Грицак прочитав у Чернівцях лекцію про можливості подальшого розвитку Україні, зокрема про те, як на них впливають наші цінності. Окремо розмова торкнулась молодого покоління – тих, хто народився у 1980-х та 90-х. Вони, здебільшого, й були слухачами цієї лекції. Представники цього покоління стали рушійною силою Євромайдану, одними з найактивніших волонтерів та нових політиків. Але серйозних політичних успіхів це покоління зараз не має. Чому так виходить, і чи можливо це змінити? Чимало соціологів вказують на величезну різницю між Майданом 2004 року й Майданом 2013-го. Перший був вертикальним, він мав ієрархію, в якій Ющенко був богом, а Юля - богинею. Тоді в нас ще не було громадянського суспільства, адже воно не ієрархічне, без лідерів. А там уся енергія спиралась на них. Другий Майдан - горизонтальний, лідери там грали роль прикрас, причому не найкращих. Над ними частіше сміялись. Тому що лідером був сам Майдан, саме суспільство. Що сталося, чому відбулась ця різниця?

  • Пора депутатам всіх рівнів починати задумуватися, з яким обличчям варто йти до людей?..

    Сонце, пальми, лазурові узбережжя, гарячий пісок на свіжому педикюрі, текіла, віскі, бурбон, «Піна колада», «Секс на пляжі»… Відшуміли літні вакації, якими користали не лише прості смертні, а й сильні не тільки світу цього, а також держави, в якій усі ми живемо. Загорілі карки та блідо-рожеві кола від сонцезахисних окулярів на поки що безтурботних обличчях вітчизняного та львівського політичного бомонду вказують на одне: незабаром в Україні стартує новий політичний сезон. І вже пора починати задумуватися, з яким обличчям варто йти до людей? Благо засмага має здатність змиватися, а вміння мімікрувати перед виборцями не витравити жодним дайвінгом чи віндсерфінгом… Різноманітні неоднозначні сигнали з різношерстих політичних середовищ Львівщини наштовхують на певні роздуми. Хоча конкретики чи хоча би часткової ясності не спостерігається, проте з того, що вдалося з’ясувати, можна зробити висновки, що політичний сезон 2017-2018 років обіцяє бути якщо не дуже гарячим, то не млявим та вайлуватим так це точно. Перманентні вибори в об’єднані територіальні громади однозначно не дадуть нікому розслабитися. Градус напруги також визначається тим, що, за певною інформацією, в політичних офісах почалася попередня звична вовтузня з переформатуванням мирних міжвиборчих осередків в агресивні виборні штаби. Які готові будь-коли підняти забрало та, не перестаючи думати про Україну, втрутитися у боротьбу під політичним сонцем.

  • Легалізація зброї. Уявляєте, якщо в Україні партизанських загонів буде кілька організованих мільйонів, діючих на засадах історичної, традиційно-менталітетної козацької практики і тактики?..

    Легалізація зброї – не лише питання особистої безпеки, але й національної безпеки – асиметрична відповідь на постійну загрозу повномасштабної агресії Росії. Цього разу така загроза - через «навчання» в Білорусі. Мільйони озброєних громадян – потенційних партизан - потужна зброя стримування. Щось на зразок альтернативи ядерному статусу країни. Звичайно, в тому разі, якщо ці громадяни не лише матимуть право на зброю, але й обов’язок бути частиною дисциплінованої армійської машини з єдиним командуванням. Така дисциплінована і НЕсамодіяльна машина могла би стати складовою оборонної доктрини – за прикладом країн, які опинялися зі схожими геополітичними викликами. За приклад - невелика 8-ми мільйонна Швейцарія, де кожен чоловік майже щороку проходить выйськовий вишкіл та зобов’язаний тримати вдома армійський карабін. І за 48 годин може мобілізувати до 1 млн 700 тис армійського резерву. Для порівняння – офіційно регулярні ЗС Росії складають 800 тис. особового складу – разом з усією обслугою. Резервісти, звичайно, не конкуренція регулярній армії у відкритому бою, але гарантовано є загрозою загальнонаціональної масштабної партизанської війни. А така війна – вагомий стримуючий фактор для будь-якої регулярної армії.

« Предыдущая  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16   ...  Следующая »

Новости в регионах

Днепр

October 2018
M T W T F S S
« Sep    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  
100 queries. 0.378 seconds.
100 / 0.378 / 15.86mb